У кожному класі чи взводі бувають учні, які на перший погляд «колючі», непривітні, дистанційовані і наче «не піддаються». Така поведінка може викликати вчительське нерозуміння, роздратування чи навіть відторгнення. Однак, важливо пам’ятати: колючість - це не риса характеру, це захисна стратегія, яка допомагає дитині адаптуватися до складних або травмуючих переживань.

 

⸻

Ця «колючість» - не про агресію

​

Дослідження показують, що у підлітків агресивні або захисні реакції часто не є про бажання нашкодити чи «бути злим». Частіше це спроба керувати тривогою та емоційним дискомфортом, який виникає через нестачу безпеки чи підтримки з боку дорослих чи однолітків. Наприклад, у міжнародному дослідженні підліткової агресії автори виявили, що багато реакцій, схожих на ворожість, насправді є реактивними - діти захищають себе у ситуаціях, де відчувають загрозу (Jiménez et al., 2017).

​

Отже, коли ми бачимо «колючого» учня, це не обов’язково опір чи негатив, інколи це захист, що працює «автоматично», за замовчуванням.

​​

⸻

​

Чому ліцеїсти можуть «одягати шипи»

Поведінка типу «їжак» чи «колючий кактус» може виникати в таких випадках:

​

🔹 дитина пережила складні стосунки вдома або травматичний досвід;

🔹 побоюється бути відторгнутою чи неправильно зрозумілою;

🔹 відчуває, що її емоції не приймаються;

🔹 має низький рівень довіри до дорослих після попередніх невдалих контактів.

 

Психологи часто підкреслюють: реактивна агресія - це не вибір, а спосіб переживати світ, коли інші засоби не працюють (Larson, «Aggression in Adolescents»).

⸻

 

Переосмислення: «колючість» як захист

​

Ключовий крок для вчителя - зміна рамки сприйняття.

Замість: «Вона така зла» → «Вона так себе обороняє, бо так їй безпечніше»

 

Ця зміна перспективи важлива, бо вона впливає на те, як ми відповідаємо дітям.

⸻

​

Практичні рекомендації для вчителів

​

1) Почніть з безпеки

Учні з «колючою» поведінкою потребують передбачуваного, безпечного середовища:

    •    встановлюйте сталі правила й дотримуйтеся їх;
   •    пояснюйте, що очікується, а що - ні;
   •    дайте зрозуміти, що емоції - це нормально і їх можна виражати без насильства, не заважаючи іншим ліцеїстам та не зриваючи уроки. 

​

Це відповідає рекомендаціям з психологічної практики, згідно з якими діти, що пережили стрес, потребують саме стабільності та передбачуваності у шкільному середовищі.

⸻

​

2) Визнавайте захист, але не заохочуйте його

Не кажіть учню:
«Припини колоти всіх навколо» - це звучить як оцінка та може посилити захисну позицію.

Замість цього: «Я бачу, що ти обираєш дистанцію. Це зрозуміло. Мені важливо, щоб ти тут почувався безпечно».

Це дозволяє учню:
   •    відчути, що його захист помічено (без сорому чи приниження);
   •    побачити, що захищатися можна менш агресивно.

⸻

​

3) Дозволяйте безпечну дистанцію спочатку

Декому легше почати з дистанційного контакту:

• мовчазна підтримка з боку педагога

• чіткі інструкції

• мінімум емоційних очікувань
   

А вже потім: 

• поступове залучення,

•  короткі вербальні контакти,

• можливість вибору форм взаємодії.

⸻

​

4) Підкріплюйте позитивні сигнали

Якщо учень, не перериває розмову, тримається відкритіше,
проявляє ініціативу -  то це вже успіх. Навіть крихітні ознаки довіри - це крок до більш стійкої взаємодії.

​

«Колючість» - це здебільшого захисна реакція, а не неповага. Учні не обирають бути агресивними чи відстороненими - вони так реагують на відсутність відчуття безпеки або контролю.

​

Якщо ми:

• приймаємо захист як захист,

• не атакуємо його силою,

• пропонуємо безпечний контакт, то з часом «колючість», тобто, захист ліцеїста стає менш необхідним

 

 

З турботою про вас, практичний психолог ВБЛ ПВФП Дмитрієв М.А.